Форма героя

«Муки преодоления собственных ограничений есть муки духовного роста. Искусство, литература, миф и религия, философия и аскетические дисциплины являются инструментами, помогающими индивиду переступить черту своих ограниченных горизонтов в нескончаемо ширящиеся сферы осознания. По мере того, как он переступает порог за порогом, одолевает дракона за драконом, величие божества, к которому он взывает для исполнения своего высочайшего желания, растет и распространяется, в конце концов, на весь космос.»

                                                                                     (Дж.Кэмпбелл «Тысячеликий герой, вид. 2017 р.)

У важкі часи зламів чи катаклізмів людей тягне  у сферу міфологічного: хтось користується сучасними міфами, щоб заглушити внутрішню тривогу, хтось готується до Апокаліпсису, хтось шукає відповіді в своїй свідомості й припасовує знайдене до даної реальності. Нещодавно прочитала книгу, яка поєднує в собі в плані міфології все, що можна поєднати: «Герой із тисячею облич» Джозефа Кемпбелла (рос.варіант заголовку краще передає суть «Тысячеликий герой»; слово «обличчя» більше схиляє до буквального сенсу, робота ж шукає сенси поза буквальним).

Наскільки я можу згадати з курсів порівняльної міфології й теорії транзитивних сюжетів є два види зв’язків фольклору між собою: запозичення внаслідок географічного кочування сюжетів та типологічні зв’язки, які не прив`язані до географії чи часу. Типологічні зв’язки виникають як наслідок типових явищ у людському житті та суспільстві, що породжує схожі сюжети й образи у, здавалося б, абсолютно різних культурах. Власне, пошуку універсальної формули через пояснення типологічних зв’язків (виведенню т.з «мономіфу») присвячена книга Кемпбелла. Основним образом книги є герой, що долає перешкоди на шляху до здобуття істини. Я б навіть сказала, що це узагальнений образ будь-якої людини, так як деякі герої відступають лиш почавши свій шлях (не долають свою інфантильність), деякі отримують поразку майже діставшись цілей, деякі отримують духовні знання, але викривлюють їх через власне еґо (згадався мудрий цар з  перської епічної поеми «Шахнаме», що за декілька років через гординю розвалив ціле царство), деякі герої повністю відмежовуються від матеріального світу (як от аскети чи ортодоксальні святі) і т.д. Через велику кількість прикладів з психоаналізу, фольклорних сюжетів, художньої літератури створюється враження, що автор намагається охопити світ. В цьому великий плюс і великий мінус книги (чисто суб’єктивне враження). Плюс в тому, що можеш дізнатись й прямо відчути захоплення Кемпбелла давніми культурами, народами, їх поетичним міфологічним мисленням, можеш детально вивчити ритуали маорі чи якутських шаманів і – знайти перегук з власними пошуками через образ героя та світового мономіфу; можеш зрозуміти, які сили колективного несвідомого в тобі є, як вони можуть працювати. Цікаво, що зненацька вперше в житті почала запам’ятовувати свої сни. Може, це збіг.

Тепер ну дуже суб’єктивні мінуси. Трохи ввів в сум’яття детермінізм: абсолютні причино-наслідкові зв’язки. Все настільки з всім пов’язано, що згадуєш попсові голлівудські фільми, в яких вкінці пригод надгероїв виявляється, що чийсь батько – це чийсь брат, і його вчинок десять років тому призвів до трьох подій, за якими буде ще 10 наступних фільмів. Хоча, це проблема не типологічних зв’язків, а експлуатації ідей східних релігій. Власне, зі східними релігіями і пов'язаний мій мінус. Найбільше посилань у автора саме до індуїзму та буддизму й до ідей духовності поза межами людських понять про добро/ зло. Справжній герой переступає. Він приносить істину, що вище суспільства й навіть богів цього суспільства. Так, шукаючи істину, можна втратити свою форму. Сипуча  відсутність форми лякає, здається, що автор не розмежовує егоїзм і наявність свого я. Але це питання довгої і складної онтологічної розмови. В будь-якому разі, «Герой з тисячею облич» підштовхує до пошуку таких питань/відповідей, а когось може й добряче надихнути на духовні пошуки. У сучасному світі меркантильних інтересів це дуже важливо.