Реальні ілюзії Салема Сіная

     Можна сказати, що ця історія нагадує старі добрі сімейні хроніки, у яких доля родини тісно переплітається з історією більшого масштабу (чомусь одразу в голову лізуть Буденброки, а от чому – достеменно невідомо). Ще читаючи роман можна пригадати історії інакших хлопців, які ще з дитинства гостро реагують на дійсність, мають якісь незвичні здібності (не завжди їм можна повірити, бо ж вони інакші), а потім з якихось різних причин починають модифікуватись чи розвалюватись на частинки, чи ще щось з ними стається фантасмагоричне (знову в голові асоціація – хлопець Оскар мав бляшаний барабан). Але є ще сторічна самотність родини з невідомої Південної Америки, і там вже не просто хроніки, а реальність, у яку вплетене магічне: хоча цілком можливо, що тобі воно магічне, бо ти не відчитуєш буквальність чужої віри. Десь на межі цих історій, на межі дійсності та реальності, а десь – абсолютно поза ними, чатують «Опівнічні діти» Салмана Рушді.
     Пізнання мої щодо Індії завжди були фрагментарними. Цю фрагментарність підкріплювала байдужість до політики, несприйняття кастової системи та погані знання географії, у які велика країна не могла ніяк вміститися. Та інколи треба здійснювати подорожі диванні, не такі вже й легкі, як здається на перший погляд. Історія індо-пакистанського хлопця Салема Сіная – Рябого, Носача, Сопливця, Ясного Місяця, Будди, невизнаного генія, телепата, слідопита, божевільного, зціленого, директора фабрики з виготовлення маринаду, трошки мене втомила. Його історія – це історія Індії: герой народжується із прийняттям незалежності своєї країни рівно опівночі й відтоді його дорога нерозривно пов’язана з політичними подіями, міністрами та полководцями,  війнами та окремими збройними конфліктами. Інколи  цей зв'язок переростає у міфічну взаємозалежність подій. Лише одна емоція чи вчинок героя у його свідомості постає військовим переворотом. Все змішується, стає однорідним і давнім, хоча проходило у другій половині ХХ ст.: «Відповідь: я – результат, підсумок всього, що було зі мною; всього, чим я був, що бачив і робив; всього, що робили зі мною. Я – будь-яка людина, будь-яка річ, чия присутність у світі хоч якось пов’язана з моїм існуванням; чиє буття зачіпало мене. Я – все те, що станеться, коли мене не буде і чого б не сталося, якби мене не було взагалі…» (пер.з рос.) (Прийшло на думку, що цей прийом тотальної взаємопов’язаності  вже встигли підмарнувати голівудські кінороби: все настільки переплетено, що втрачає сенс). У житті Салема Сіная навпаки – світ дає йому сенс і він наділяє його своїми сенсами, внаслідок чого виникає ілюзорна реальність, яка чим ближче ти підходиш, тим більше втрачає свою ілюзорність. 

     Але ось тут і парадокс: історія вигадана, містифікована, а завдяки їй вивчаєш реальні історичні факти та культуру країни, починаєш більше розуміти сплетіння менталітету з багатоликістю індуїзму і його не менш багатоликим синтезом із буддизмом й ісламом на одній великій території. Здійснюєш нелегку та насичену подорож. Відкриваєш нове та змішуєш зі старим. Шукаєш зв’язки. І щось точно знаходиш, бо наприкінці хорошої подорожі не може бути інакше.