Весна 2019

Піти

Люди шукають можливості зблизитись, але все одно залишаються на відстані. Що їм постійно заважає?.. Я зараз маю думати не про це, а про виваженість свого рішення. Чи найкращим виходом буде, так ось по-англійськи, піти? Ну, тут очевидно братимуть сумніви, а все ж плутані думки мої повертаються до початку: не можна наблизитись. Ніяк. Краще піти, не попереджаючи нікого, не викликаючи заперечень чи жалю, бо й так ніхто не чує. Серед плутанини думок, серед життєвих позицій точно тут не знайдеш себе, це нереально. Ти звичайно боїшся, що втратиш усіх, особливо друзів, таких близьких тобі. Але чи ти вже не втратила їх? Чи знають вони, що відбувається з тобою, чи прислухаються до твоїх думок, чи бачать твоє щастя й твій сум? Ви ніби на одній, але водночас, на різних планетах. Той, кого ти потребуєш, всього лише на відстані простягнутої руки, людина близька, щира, нагріта своїм повним життям. Вона, ця людина, близько, всього лише на відстані простягнутої руки, а коли намагаєшся доторкнутись, все вислизає. Реальність цієї людини розпадається на тисячі дрібних скалок і ось простягнута рука – це лише привид справжньої людини, якої ти так потребуєш. Простягнута рука. Як важко іноді зробити виважене рішення.

Однак найближчий: той, кого ти потребуєш понад міру. Щоб дістатись до нього потрібно сотні простягнутих рук. Чоловік, що не знає, хто ти. Чоловік, який не думає про твої думки. Йому потрібне лише твоє твердо–м’яке, дійсне тіло, а думки– це лиш вода, яку він ніколи не відчитає. Навіть якщо буде читати, все одно не читатиме.  Чи жалкуватиме він? Коли всі канали доступу буде перекрито? Коли він вже навіть не матиме змоги подивитись всередину тебе?  Не знаю чи жалкуватиме. Не жалкуватиме точно дитина, бо їй байдуже, як і будь-якій несформованій особистості. Вона забуде і все, забуде, як важливо було бути разом саме тут, перед очима у всього світу, де всі стоять один від одного сплітаючись простягнутими руками.

Дійсність – поняття відносне. Завтра я прокинусь в іншому стані, з іншого боку Всесвіту дивитимусь на те, що відбувається зі мною. Такі потрібні, такі цікаві мені люди з їхніми думками та життєвими позиціями відійдуть у небуття. Ні, не так. Вони будуть. Це ти відійдеш для них у небуття і найважчим є цей факт. Зізнайся собі: ти хочеш привернути увагу, гостро й востаннє? Навіщо робити це, коли можна обійтись, коли можна взяти на себе цю відповідальність, владнати все так, як потрібно? Піти – а чи це не найлегший з варіантів…Не дури себе, не найлегший. Піти – це просто стомитись, не вирішувати тут  нічого, не ділитись своїм життєвим простором. Піти – це здобути свободу бути. Це аж ніяк не зникнути. Це постати з попелу мертвих простягнутих рук і намагатись жити в іншій глибокій дійсності, де тобі так страшно залишатись зі своїми суперечливими, незрозумілими й марнославними думками. Піти – остаточне рішення. Хай тут хтось, хто звик хапатись за химерні тіні рук, назве це смертю, але ти точно знаєш, що це не  так. Піти. Піти й натиснути нарешті цю довбану деактивацію профілю FB!

 

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте