Про Зайчика-нестрибайчика та його сміливу маму

     Десь півроку назад до мене дійшла очевидна річ: якщо мені не вистачає книг, які читаю доньці на ніч, а купляти нові й цікаві іноді не в змозі, то чому б не брати їх в бібліотеці? Так моя персона причастилась до декількох бібліотек, зокрема й до бібліотеки ім.А.Добрянського. Виявилось, що у працівників є ще й вигідний зв'язок із видавництвом «Чорні вівці», книги якого полюбились не лиш мені (звісно ритуал читання на ніч любить, в першу чергу, мама), а й моїй допитливій Мі.
     Дитячі історії бувають різні: фентезійного характеру, алегорично-повчальні, пізнавальні, все разом. Проте хороші історії відрізняються однією спільною рисою: вони часто підходять і дорослим. Читаєш та розумієш, що якісь речі відкрились тобі глибше, а якщо ще й поряд той, хто сприймає історію по-іншому – тоді й поготів. Так з нами сталось недавно завдяки книзі про Зайчика-нестрибайчика та його сміливу маму. Сюжет дуже простий: Зайчик із народження не може стрибати. Але любляча родина, рішучість мами та Зайчикова наполегливість долають закони лісу, які не пристосовані для особливих звірят. Ні, напевно, не так: спочатку їх долає саме мама, і Зайчикові вдається чудово  проявити себе у новому  для нього світі. Читали ми недовго, довшою була розмова й роздуми після цього. Емілія почала запитувати, я намагалась знайти правильні відповіді. І тут, зненацька, вона згадала дівчинку, з якою хотіла колись пограти на Турецькій площі. Я вже й забула цю історію, а вона запам’ятала, бо мала у ній значно активнішу роль: Емілія привертала увагу глухонімої дівчинки, а коли зрозуміла, що та її не чує, спробувала щось їй показувати жестами. Мені було ніяково, але не через Емілію і не через дівчинку, а через поведінку мами. Жінка була напружена, похмуро дивилась на нас і ніби відмежовувала доньку. Я привернула увагу Мі на щось інше й ми пішли, не хотіла нав’язуватись, не знаючи, що в людини на серці.
      Емілія одразу згадала їх після історії Зайчика. Я задумалась про маму: як слушно було б їй прочитати цю історію й стати трішки сміливіше. Але, хто його знає – може, вона зараз пише свою книгу?