Вікторія Макогончук
Рейтинг
+9.64
Сила
14.38

Вікторія Макогончук

v-makohonchuk

Силуети

     Переїхала  в це місто навчатись на кафедрі N відомого університету. Живу бідно, але в самому історичному центрі, де вікна заглядають одне одному в очі й волога бруківка після дощу випльовує на ноги свіжі потоки води. Мені подобається все: і містичний дух вулиць, і вечірній гомін, й ламані ліхтарі, що кидають тепле світло на фасади будинків. Щоправда, я не знаю назв стилів архітектури й навряд чи буду цікавитись – навіщо? Я люблю не назви стилів, а дух. Пастельні прямокутники з однаковими ку...
Читати далі →

Форма героя

«Муки преодоления собственных ограничений есть муки духовного роста. Искусство, литература, миф и религия, философия и аскетические дисциплины являются инструментами, помогающими индивиду переступить черту своих ограниченных горизонтов в нескончаемо ширящиеся сферы осознания. По мере того, как он переступает порог за порогом, одолевает дракона за драконом, величие божества, к которому он взывает для исполнения своего высочайшего желания, растет и распространяется, в конце концов, на весь космос....
Читати далі →

Подарунок

 «Подаруй дитині свято!Всього декілька місяців і наша компанія «БІОтек» готова подарувати Вашому малюку унікального домашнього улюбленця. Поєднання зайчика та котика? Будь ласка. Рожевий пушок? Звичайно. А як же морська свинка з великими вушками? Запросто! Лише у нас невисока ціна поєднана з якістю виконання замовлення. Поспішайте побачити усмішку Вашої дитини.»-         Ну, ну, ну, ну, ну, нуууу, ну!-         Сонько, зараз їдемо. Лише домалюю губи й стрибаємо в електрокар. – Висока красива жінк...
Читати далі →

Коротка історія хвороб

     Уявіть невелику дитячу кімнату. Стіни з милими шпалерами, тепле освітлення, ліжко в кутку кімнати. На ліжку сидить дівчинка п’яти років: блакитна піжамка, босі ніжки, великі темні очі вдивляються в щось навпроти.-         То я не маю казати? А може в мене темпелатула? Я не піду завтра в садок!-         Тсссс…– маленьке недолуге й зеленаве створіння загрозливо притулило блідий довгий палець до ротика. – Не кричи так, ти розбудиш маму і ми більше не побачимось.-         Ти знаєш якусь стлашну...
Читати далі →

Запах і голос

      Дивно, як зараз люди відчувають присутність один одного. Через якісь далекі екрани бачать обличчя, чують голос, міряють чужі думки, судять їх, зважують, ставлять ціну й виголошують вирок. Скрізь суди, борделі, школи і церкви. Не виходячи з дому. Не люблю читати чужі слова на екрані. Як по мені, то краще листи. Чисті та виважені, бо ж коли пишеш на папері, слова вже й справді мають якусь вагу. Принаймні, вагу листа.-         Як, любите листи писати? Це типу «Привіт» і через тиждень відпові...
Читати далі →

Реальні ілюзії Салема Сіная

     Можна сказати, що ця історія нагадує старі добрі сімейні хроніки, у яких доля родини тісно переплітається з історією більшого масштабу (чомусь одразу в голову лізуть Буденброки, а от чому – достеменно невідомо). Ще читаючи роман можна пригадати історії інакших хлопців, які ще з дитинства гостро реагують на дійсність, мають якісь незвичні здібності (не завжди їм можна повірити, бо ж вони інакші), а потім з якихось різних причин починають модифікуватись чи розвалюватись на частинки, чи ще щос...
Читати далі →

"Далекі і близькі" Володимира Єрмоленка

     Із письмом Володимира Єрмоленка я познайомилась декілька років назад, прочитала тоді його роман «Ловець океану: історія Одіссея». Зробила навіть літературну зустріч біля Маяка на Пруті за цим текстом, так він мене зачепив, але обговорити його не вдалось, бо вже тоді намітилась тенденція, що більше приходять слухати, ніж говорити. Хоча по-своєму було цікаво розповісти про Одіссея як образ загалом. Зараз, якщо я пригадуватиму цей роман, залишиться не так сюжет чи чіткі персонажі, більше внутр...
Читати далі →

"Сліпі" Моріса Метерлінка

 Сьогодні страшенно хотілось стати режисером. Продумати виставу, перемовлятись з акторами, уявляти, як би виглядала ця п’єса на сцені якогось маленького аматорського театру. І поставити хотілось всього лиш одну – «Сліпих» Моріса Метерлінка. Я не сноб, шум навколо коронавірусу мене не дратує: у людей інстинкт самозбереження все ж. Але поки йшла порепаним центром Чернівців, зі зламаним вщент ліхтарем на Турецькій, разів зо шість чула розмови на тему. І якось спонтанно захотілось перечитати саме «С...
Читати далі →

Весна 2019

ПітиЛюди шукають можливості зблизитись, але все одно залишаються на відстані. Що їм постійно заважає?.. Я зараз маю думати не про це, а про виваженість свого рішення. Чи найкращим виходом буде, так ось по-англійськи, піти? Ну, тут очевидно братимуть сумніви, а все ж плутані думки мої повертаються до початку: не можна наблизитись. Ніяк. Краще піти, не попереджаючи нікого, не викликаючи заперечень чи жалю, бо й так ніхто не чує. Серед плутанини думок, серед життєвих позицій точно тут не знайдеш се...
Читати далі →

«Історія на тлі людини» Кадзуо Ішіґуро

    Всі люблять трагедію. Точніше, всі люблять її переглядати, не переживаючи, щоб відпустити своє бажання тимчасово побути над прірвою. Тому література так часто оперує трагічним: зачепити за живе. Щоправда, якщо класики літератури використовували трагедію як засіб, за допомогою яких автор досягав інших цілей, то зараз часто в авторів трагедія радше як самоціль. До чого це я? А до того, що з півгодини назад дочитала твір сучасного англійського письменника «Залишок дня», у якому внутрішню трагед...
Читати далі →